18 июля
|
|
º
|
USD 27,03
RUB 0,46
EUR 28,90

​Львів. Трамвайчик. Частина третя.

315
0
​Львів. Трамвайчик. Частина третя.: фото
Громадський транспорт - це свого роду зріз суспільного життя, його цінностей, міжособистісних відносин, культурної зрілості тощо. Колись мені зробили зауваження з приводу некоректної поведінки у транспорті. Я була студенткою, їхала після пар додому. За звичкою дістала мобілку, щоб поговорити з мамою - про те, про се, як завжди, хоча їхати мала лише дві чи три зупинки. Розмова скінчилася до мого виходу, і я зловила на собі засуджуючий погляд. "Девушка, почему вся маршрутка должна слушать ваши с мамой беседы? Это неуважение к личному пространству людей." Мені звісно було неприємно, але запам'яталось на все життя. Варто зауважити, що вичитали мене як школярку тет-а-тет, коли ми за збігом обставин вийшли на одній зупинці. Тобто в людини не було наміру мене принизити привселюдно, але вказати на недолік моєї поведінки в публічних місцях вона мала право. 

А ще пам'ятаю дискусію стосовно поступатися місцем чи ні в тролейбусі в Ялті. Дві молоді дівчини с дворічними малюками зайняли 4 місця. Транспорт йшов на Алупку. Хто їздив, той зрозуміє. На кожній зупинці набивається так багато народу, що ті, хто і не мав клаустрофобії, обов'язково її там отримають. Люди буквально висять одне над одним, і кожний відвойований кубічний сантиметр простору здається шаленим тріумфом твоєї боротьбі за життя. Нам пощастило, ми присіли, і майже миттєво в наш щойно звільнений периметр втислися нові руки, ноги і голови. Дівчата незворушно вєлі светскую бесєду, чхаючи на таких же мам з дітьми на руках, які ледве стояли через тисняву. Вкотре я не стрималась і попросила їх взяти дітей на руки та дозволити присісти ще хоча б комусь. Мені відповіли різко, грубо - що це не моя справа, що в чем проблеми???, що не будуть нікому поступатись місцями, бо це їх право їхати комфортно. Було гидко. Й дивно. Проте питання поступатись місцем - це не питання законодавчої основи чи правопорядку. Це питання особистого вибору, узгодженного з власною мораллю і совістю. В Мелітополі мені, на жаль, не рідко доводиться користуватись громадським транспортом, і, як правило, для мене то - час надлюдських випробувань. Чемний водій - це дивина. Здається, що це вже можна зробити місцевою народною прикметою: якщо водій дочекався, поки ти займеш місце і не натиснув на газ, то день буде вдалим. Людяність надихає, чи не так? Ось так надихають хлопці нашого містечка, яких батьки напевно що у якийсь таємничий спосіб навчили поступатися місцем, і байдуже скільки тобі років, вільна ти чи ні, вагітна чи струнка, головне - ти слабка стать! Але на жаль, констатую, таких героїв сьогодення небагато. Справедливості ради варто зазначити, що ще гірші за мелітопольські маршрутки - запорізькі. Ото вже пекельний екстрім!). Там якщо ти уповільнений в реакції, то тебе або випхнуть не на твоїй зупинці, або бігтимеш однією ногою по дорозі разом з навіженою маршруткою, або взагалі краще там ходити пішки!

Розуміючи, що чинити опір системі часом безглуздо, бо зарано, я намагаюсь тримати себе в руках і рідше вступати в полеміку з водіями стосовно музики, якою вони труять вуха пасажирів, бруду, який вже як сажа в'ївся в сидіння, пилу, що стовбом збивається зі стелі від кожного струсу. Адже більшість це влаштовує, інакше наші водії вже б давно сиділи без роботи. Саме тому я не будувала ілюзій щодо львівьких трамваїв. Зовні вони виглядали старенькими, добряче поношеними. А зважаючи на те, що місто попри прогнози погоди зустріло нас несподіваним похолоданням, перехожими в пальтах, куртках і теплих шарфах, сірим дощовим небом, то перспектива трамвайної подорожі видавалася не особливо принадною. Так чи інакше вибору не було.

Трамвайна зупинка "Залізничний вокзал" у Львові - одна з кінцевих. Тому натовп на зупинках чималий. Коли під'їхав наш дев'ятий, натовп ліниво заворушився. Трамвай проковтнув останнього пссажира - і ми рушили. Трошки дизорієнтовані і вибиті з коліїї добовим переїздом та відсутністю теплого одягу, ми спробували призвичаїтись і розібратись, кому, скільки, що і як. Я навіть і не підозрювала, що перші приємні враження мені подарує саме цей старенький трамвайчик...
(далі буде)


Автор: Павлина Туменко
комментарии к заметке
Пока комментариев нет. Будьте первым!
Для того чтобы комментировать зарегистрируйтесь и войдите