18 июля
|
|
º
|
USD 27,03
RUB 0,46
EUR 28,90

​Інформувати не можна заборонити. Медіа-війна

518
0
​Інформувати не можна заборонити. Медіа-війна: фото

Як висвітлювати події, які відбуваються на сході України аби не нашкодити військовим та правдиво донести інформацію до  всіх українців? Певно не один професійний журналіст задавався цим питанням. На дану тему відбулася не одна дискусія. Управлінці прагнуть вберегти військові таємниці, ми ж лише хочемо щоб нас не обманювали. Коли втрачена довіра до «легітимних», то люди звертаються до четвертої влади.

Висвітлюючи воєнні конфлікти представники преси досить часто зустрічається з багатьма перешкодами, які не просто заважають їм виконувати свою роботу, але й є надто небезпечними. Для глибшого аналізу даної проблеми ми звернулися до тих, хто має подібний досвід. Серед журналістів міста Мелітополь таких небагато, проте все ж такі сміливці є. Дана тема настільки глибоко вросла у свідомість жителів міста, що вони з острахом говорять про війну. Навіть професійні журналісти не дуже охоче йдуть на контакт. Це все й породжує міфи про «ту сторону» .
Головною проблемою для журналістів, як і для військових, волонтерів і жителів зони АТО є питання безпеки. На питання чи мають журналісти написи «PRESS» на бронежилетах, що служать певним розпізнавальним знаком, представниця місцевих ЗМІ Анна Форис лише посміхнулася: «Наші хлопці - і є гарантія безпеки». Для того аби провести журналіста в зону бойових дій необхідна охорона зі зброєю, бронежилет, каска та добра порція сміливості.

Недовіра - наступна перепона на шляху до достовірного висвітлення журналістами подій на сході України. Місцеві жителі, які не розуміють що відбувається і метою яких перш за все є збереження свого життя, не мають змоги дивитися українські канали. Доступ до інформації відсутній і люди прагнуть лише того аби все скоріше скінчилося.

Не лише мирні жителі, а й військові недовірливо ставляться до журналістів. «Тільки напишіть так, як є насправді» - звернувся солдат до кореспондента Юлії Ольховської. Вона зауважує, що якби не дружні відносини з нашими захисниками, то інтерв’ю, можливо, і не відбулося б. «Журналісти обіцяють одне, а пишуть інше» - так думає більша частина населення  України. Тож виникає питання: чи не достатньо нам «тих, хто обіцяє»?

Тому, найперше завдання українських ЗМІ відродити довіру до себе у тих, хто втратив її до органів державної влади. А завдання останніх – припинити чвари і згуртувати навколо себе українців. Як то кажуть, один в полі не воїн. Давайте дбати про тих, хто в полі. Волонтери вже два роки цим займаються. І досить часто журналісти перекваліфіковуються у волонтерів, адже побачене не може лишити байдужим. Тому й більшість сюжетів новин настільки проникливі, що охочих допомогти військовим стає дедалі більше. Ось і головна мета журналіста, який інформує жителів країни, котрі ніколи не були «там» й не знають що воно таке, оте страшне слово «війна» і яка її дійсність. Преса, якій довіряють – явище рідкісне, але можливе. І уможливлюють її ті, хто після всього побаченого й зробленого продовжують слідувати журналістській меті – правдиво доносити інформацію.
Багато з тих, з ким поспілкувалися мелітопольські журналісти, якщо не мають змоги дивитися українські новини, не дивляться їх взагалі. Це  вияв довіри. Давайте ж виправдовувати її.

Журналіст – людина, яка здатна керувати свідомістю більшості. І якщо користуватися цим вдало і в правильному руслі, то можна відчути дієвість четвертої влади, яка перевершить будь-який уряд світу. Коли ж ми говоримо про військових журналістів, то ці люди – є унікальними особистостями, і річ не лише в їх сміливості (адже іноді це й гонитва за славою і просто цікавим матеріалом). Журналіст на війні – людина, яка першою торкається проблеми війни, яка бачить її із середини. Думаєте Ви теж до неї дотичні? Війна торкнулася Вас особисто? Ви співпереживаєте втратам матерів? Вас пробиває на сльози за переглядом вечірніх новин? Думаєте це стосується кожного? На думку американського видавця та журналіста, ім’ям якого названа одна з найпрестижніших премій у галузі журналістики Джозефа Пулітцера: «Те що стосується всіх, не стосується нікого – крім журналістів». Війна на сході стосується всіх нас. А журналіст – є зв’язуючи між «там» і «тут» нашої дійсності. Чи ж має він право не зробити усього, не докласти усіх зусиль, аби навічно зв’язати їх між собою? Чи має він право брехати, заради збереження спокою українців? Інформувати про війну не можна дозволити? Одне відомо напевне – ми маємо знати, що відбувається в нашій країні, аби вірно розставити всі розділові знаки заради єднання.


Автор: Наталія Нестеренко

Фото: Анна Форис

комментарии к заметке
Пока комментариев нет. Будьте первым!
Для того чтобы комментировать зарегистрируйтесь и войдите